Торт.UA » История и традиции

История: свадебный каравай и свадебный торт

admin — Thu, 22 Jul 2010 13:50:15 +0000

Прародителем свадебного торта является хлеб, который с древних времен использовался в свадебных церемониях разных народов. Например, во времена расцвета Римской империи гости свадебного торжества бросали в невесту заранее заготовленные лепешки. Позже лепешки стали просто надламывать. Именно от крошек, которые образуются при разламывании хлеба, берет свое начало традиция бросать в жениха и невесту конфетти. «Сonfarreatio» означает «съедая вместе». Теперь конфетти – атрибут свадебной церемонии во всем мире.

В Древнем Китае в церемонии участвовал пирог. Четыре праздничных пирога получала невеста от семейства жениха. Ритуал заключался в том, чтобы подбрасывать их поочередно над головой невесты и ловить в простыню, которую держали над головой невесты. А невеста в это время декларировала стихи о замужестве.

В Древней Руси одним из главных атрибутов свадебной церемонии был каравай, украшенный символами плодородия и счастья.

Смотрите свадебные караваи с символикой счастья и достатка от Tort.ua: http://www.tortua.com.ua/ru/products-page/?category=9

С караваем связано много обрядовых правил, начиная от замеса теста и заканчивая угощением гостей. Месить тесто приглашали замужних женщин, уважаемых за крепкую семью. Весь процесс приготовления каравая сопровождался песнями и прибаутками. Каравай украшался парой птиц, ветками калины и другими узорами, которым приписывались свойства оберегов. Караваем родители благословляли жениха и невесту. А в конце торжества кусочками каравая угощали гостей.

Со временем правила церемоний менялись. В средневековой Англии в качестве свадебного хлеба уже использовалась горка сладких булочек, над которой целовались молодожены, программируя свою семью на многодетную счастливую жизнь. А однажды груда булочек превратилась в торт. К такому неожиданному превращению конечно же причастны французы. Историки говорят, что это произошло в 1660 году. Один французский кондитер, пребывая в Лондоне, обслуживал свадьбу. Вместо беспорядочной груды булочек он дерзнул выложить пирамиду шариков из крема и украсил ее свежими и засахаренными цветами и орехами. Этот торт назвали «крокембуш». Удивительно, но он используется в свадьбах по сей день и особенно популярен на родине его создателя, во Франции.

Необычна история рождения многоярусного торта. В восемнадцатом веке лондонский бакалейщик-новатор, вдохновленный видом купола Сент-Брайдской церкви на Флит-стрит, соригинальничал и создал по его подобию многоярусный торт. Во всяком случае, принято считать, что появился он именно так. Однако лишь в девятнадцатом веке многоярусный свадебный торт вошел в моду в богатых домах. И остается популярным по сей день.

Смотрите многоярусные свадебные торты новой коллекции от Tort.ua: http://www.tortua.com.ua/ru/products-page/?category=12

“Tort.ua” в праздник всегда с Вами

своими тортами, караваями и рушниками!

© ТМ «Tort.UA». Публикация данной статьи полностью или частично без разрешения администрации сайта запрещена.

Весільний коровай. Бгання короваю

admin — Thu, 22 Jul 2010 09:06:44 +0000

Обряд бгання короваю символізує освячення громадою нової родини. Це давній традиційний обряд українців. Весільний коровай – це символ добра та достатку новоствореної родини, тому і обряд цей – один з головних в весільній церемонії.

В різних районах нашої країни він мав свої особливості, пекли коровай вдома у нареченої, у родичів, або в обох молодих. Але неодмінним було головне: для виготовлення короваю родини молодят запрошували заміжніх жінок, які своїм власним досвідом показали громаді, що вони здатні створити щасливу родину, яка живе в любові і злагоді. В бганні короваю часто приймати участь родичі молодят з обох боків. Це символізувало об’єднання сімей.

Випікання короваю зазвичай відбувалося в п’ятницю і супроводжувалось різними ритуальними діями. Наприклад, коровайниць з’язували рушником, коли вони місили тісто, ліпили оздобу і мили руки. Це символізувало міцну єдність майбутньої родини. Жінки хрестили лопату, піч і сам коровай, піснями та приказками „улещували” його, щоб він гарно зійшов, щоб коровай удався духмяним та красивим: http://www.tortua.com.ua/ru/products-page/?category=9

Бо покручений коровай ніс в собі загрозу лихої долі родині, а тріснутий – розлучення. Коровайниці розуміли, що випікають „Щасливе майбутнє” молодих, тому мали працювати в гарному гуморі, діяти злагоджено та вправно.

Випечений коровай супроводжував всю церемонію весілля, а наприкінці свята його розрізали та пригощали всіх гостей.

Дивитись весільні короваї від “Tort.ua”: http://www.tortua.com.ua/ru/products-page/?category=9

© ТМ «Tort.UA». Публікування цієї статті повністю або частково без дозволу адміністрації сайту заборонено.

История: пряник «Николайчик»

admin — Wed, 10 Mar 2010 19:14:34 +0000

Святий Миколай Угодник вважається покровителем моряків, хліборобів. До нього звертаються люди, що опинилися в біді. Вшановують його в нашій країні двічи на рік: Миколая Весняного — 22 травня і Миколая Чудотворця – 19 грудня.

Святий Миколай прославився своїми добрими справами та допомогою всім простим людям, що до нього звертались. Запорізькі козаки вважали Миколая Угодника своїм заступником в військових кампаніях, як сухопутних, так і морських. Храмове свято Миколая українці завжди відзначали із службою Божою, гостинами, провідували родичів. Свято припадає на піст, тому стіл накривали пісними стравами: пекли калачі, печиво, пряники, пампушки та пироги, варили вареники, смажили млинці. І все це – з пісною начинкою.

Традиція робити подарунки на день святого Миколая прийшла до нас від греко-католиків. Тож спочатку вона була запроваджена в Західній Україні, а потім поширилася на всю Україну. У карпатських та прикарпатських селах на свято Миколая по дворах ходила ватага хлопців з дарунками. Був серед них один вдягнутий під козака, зі смушковою шапкою із шликом. Серед подарунків зазвичай були пряники «миколайчики», символізуючи Миколая. Носили вони також із собою лозину. Чемним дітям зразу вручали подарунки. А бешкетникам спершу погрожували лозиною, а згодом, все ж таки дарували пряники. У містах в ніч на 21 грудня батьки клали дітлахам в ліжко, або в черевики «миколайчика». Вранці діти знаходили свої подарунки і хвалилися один перед одним ними. Поступово смак пряника вдосконалювався за рахунок додавання в нього меду, кориці, гвоздики та інших прянощів. І звичай дарувати подарунки теж з часами змінювався. В наш час не тільки діти отримують подарунки на свято Миколая, але й молоді люди дарують один одному приємні дрібнички і святкові пряники.

© ТМ «Tort.UA». Повна або часткова публікація статті без дозволу адміністрації сайту »Tort.ua» заборонена.

Традиції: весільний рушник

admin — Wed, 27 Jan 2010 09:08:51 +0000

Про роль вишитого рушника у весільних обрядах написано чимало. Власне, саме велике різноманіття обрядових рушників та хліба (короваю), в першу чергу і робить українське весілля українським, надаючи цій незабутній в житті кожної людини події національного характеру. Сьогодні хотілося б розповісти про те, чому саме вишитий рушник посідає таку значну роль у весільних звичаях, і як правильно потрібно готувати та вишивані рушники до весільних обрядів.
З давніх-давен рушники в українських обрядах виступали як обереги. Цього магічного значення рушнику надавала вишивка, через орнамент, колір, місце розташування окремих елементів. Про символіку орнаменту ми розповідали раніше. Сьогодні хотілося б сказати про найосновніші правила, про стародавні канони вишивання весільного рушника.
Вишитий весільний рушник немов би „програмує” майбутнє життя сім’ї, несе в собі певні побажання щодо майбутнього. Для весільних рушників дуже важливим є вибір матеріалу. Весільний рушник не повинен мати обрізних країв, бо за легендою, нитка, що тче рушник, – „наче доля, повинна ходити зліва направо і не повинна обриватись”. Досить часто зустрічаються обрізні рушники, в яких довга сторона оброблена мережкою або просто підрублена. Такий рушник не можна використовувати для весільних обрядів, бо кожна обірвана чи обрізана нитка по краю вказує на сварку молодого подружжя або на проблеми із здоров’ям чоловіка чи жінки. Зовсім неприпустимим є вишивання весільного рушника на двох зшитих між собою шматках полотна. Весільний рушник, що символізує поєднання у життєвій дорозі двох доль, неодмінно має бути єдиним цілим. Тож найкраще вишивати весільний рушник на цільнотканому полотні, яке часто зустрічається на Західній Україні.
Згідно з давніми канонами вишивання рушників, кожен з них ділиться на три приблизно рівні частини. Дві третини, з обох країв рушника, вишиваються, а середина завжди обов’язково залишається чистою. Вільна від візерунку частина уособлює зв’язок з космосом. Про це слід пам’ятати, компонуючи орнаменти на весільному рушнику. Якщо не знати цього, то може статися, що добрий і щирий по формі напис-побажання насправді буде шкідливим для майбутнього молодого подружжя. Це може статися в тому випадку, коли він розташований над вишитими символами, що зображують самих молодят та їх майбутнє благополуччя. Тому, вишиваючи весільний рушник, слід пильнувати, щоб на шляху небесного благословення до молодої сім’ї не було ніяких символічних перешкод.
В будь-якому орнаменті весільного рушника обов’язково має бути присутній знак, що за формою нагадує хрест. Він може бути як вишитий окремо, так і вплетений в композицію. Сам по собі хрест є оберегом для рушника, тому він присутній на всіх вишитих рушниках, не тільки на весільних. Але в весільному рушникові хрест або хрестоподібний знак має ще й інше, особливе значення. Цей знак магічний. Він благословляє пару на утворення сім’ї. Адже хрест є прадавнім символом поєднання батьківської сонячної та материнської вологої енергії.
Ось такі основні правила вишивання весільного рушника. Хочеться сподіватися, що в нашій країні збережеться і відродиться культура використання вишитого рушника у весільних обрядах, і доля молодих сімей буде щасливою.

Джерело http://www.nastunya.com.ua

«Шишки» в обрядовой традиции Украины

admin — Wed, 06 Jan 2010 17:59:45 +0000

„Весільні шишки” – це обрядове весільне печиво, яке не одне сторіччя використовується в весільній церемонії. Сосна для українців – символ життєвої сили, плодючості та ще й оберіг від нечистої сили. Соснова шишка уособлює в собі чоловічу силу. Тож і „весільні шишки” несуть в собі зазначені якості.

В різні часи традиції використання „шишок” в весільній церемонії дещо змінювалось. Ще на початку 19 сторіччя „шишки” виготовлялись за декілька днів до весілля родичами молодят. З ними ходили запрошувати коровайниць на бгання короваю, а також гостей на весілля. З часом почали пекти „шишки” одночасно з короваєм. І застосування їх дещо змінилось. Їх, як і раніше, молодята вручали гостям на запросинах, обдаровували коровайниць за виконану роботу по короваю, та балували дітей напередодні весільного свята. В час, коли мало закінчуватися випікання короваю, у сінях будинку збиралася юрба дітей, одна з коровайниць виносила „шишки” в решеті, та дражнила малюків, піднімаючи решето над головою. Діти всіма силами прагнули дотягнутися до печива і не рідко валили жінку з ніг. Обдаровування малечі „шишками” символічно було спрямоване на програмування гарної народжуваності в новому подружжі.

Ще пізніше вкоренилась традиція обдаровувати гостей на весілля. Всі, кого молоді на своєму святі обносили шишками, обдаровували новостворену сім’ю дарунками. Діяв принцип „подарочек-віддарочек”. Звісно, взаємне обдаровування молодят та гостей було нерівне, але символічне. В самому даруванні „шишок” вбачалося побажання достатку та плодючості.

І сьогодні на весіллі молода пара дарує гостям „шишки” як побажання добробуту та життєвої сили, а гості у відповідь обдаровують молодят своїми весільними подарунками.

Магічний рушник

admin — Fri, 27 Mar 2009 09:09:18 +0000

Від нього залежать щастя молодої сім’ї, доля майбутніх дітей та добробут родини.
Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.

Загибель роду запрограмувала… мати

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але… нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби…

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

Перш ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася і мила руки
У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Усі слова зашифровані в символах узорів

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

І ось нарешті весільний рушник вишито. Як же на нього ставати?

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або… “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

Ну, а для тих, хто не має можливості власноруч вишивати рушник в бурхливих умовах сьогодення пропонуємо вибрати свій весільний рушник, рушник під ікону та рушники для весільних свічок в нашому інтернет-магазині «Tort.ua». Обирайте, доставимо:

http://www.tortua.com.ua/uk/products-page/?category=14

За матеріалами: http://www.aratta-ukraine.com

История: День святого Валентина

admin — Thu, 15 Jan 2009 18:58:59 +0000

Не так давно в нашу жизнь вошел, а точнее ворвался и всех очаровал, новый праздник – День святого Валентина. Хотя в западных странах его празднуют уже не одно столетие все влюбленные. Святой Валентин – это покровитель влюбленных. А «валентинки» – это открытки в виде сердечек, которые дарят 14 февраля возлюбленным с пожеланиями счастья, признаниями в любви или просто анонимными шутками. Ежегодно их подписывают такое количество, которое уступает только Новогодним и Рождественским открыткам. Арсенал влюбленных постепенно расширяется за счет конфет-валентинок, пирожных-валентинок и т.д., естественно в виде сердечек.

Есть несколько легенд, как именно зародился этот «светлый» праздник. Одна из них утверждает, что священник Валентин, который жил в 3 веке от рождества Христова, тайно венчал влюбленных вопреки указу императора Клавдия. Император, настроенный крайне воинственно, имел амбициозные планы расширения империи и считал, что браки отвлекают солдат от воинственных настроений. Поэтому и издал указ о запрете браков. Валентин был схвачен и посажен в тюрьму за нарушение императорского указа. Между Валентином и слепой дочерью тюремного надзирателя возникли чувства. То ли Валентин влюбился в нее, то ли девушка была очарована священником, то ли эти чувства были взаимными. Во всяком случае, христианские исторические источники утверждают, что Валентин исцелил слепую девушку, а после еще и обратил в Христианскую веру ее родителей. Узнав об этом, разъяренный император приказал казнить Валентина. И вот в ночь на 14 февраля, перед казнью, Валентин написал прощальное письмо девушке, подписавшись: «твой Валентин». Так и было положено начало традиции писать влюбленным «валентинки».

Есть и другие версии появления традиции писать любимым открытки. Вряд ли кто-то сегодня сможет доказать достоверность какой-либо одной из них. Да в этом и нет необходимости. Главное, что в нашей жизни стало на один добрый праздник больше. И благодарим мы за это покровителя всех влюбленных, святого Валентина.